ДОШКІЛЬНИК НА ПОРОЗІ ШКОЛИ

 

Олександр КОЧЕРГА, канд. психол. наук,

доцент, заступник директора ШПО Київського

університету імені Бориса Грінченка

 

Вступ до школи і для самої дитини, і для її батьків пов'язаний з певними тривогами і водночас з великими надіями. Конче важливо, щоб ця подія подарувала маляті радість, зміцнила його віру у власні сили. Тому вихователі, вчителі та батьки мають створити для дошкільника сприятливе освітнє середовище, якнайкраще підготувати його до навчання в школі, не забуваючи при цьому про самоцінність дошкільного віку. В нашому суспільстві багато років побутує низка упереджень щодо підготовки дітей до школи, причому вплив цих ідей на деяких батьків і педагогів настільки потужний, що на догоду їм руйнуються головні засади простору дитинства: ініціатива, творчість, право вибору, інтерес, бажання. У поданій статті автор розвінчує найтиповіші з таких упереджень.

УПЕРЕДЖЕННЯ ПЕРШЕ. Майбутньому школяреві слід якомога раніше відмовитися від гри

Деякі батьки вважають, що гра постійно породжує в дитини бажання гратися, а не вчитися, сповіль­нює процес дорослішання. Тому малятам нерідко ще з дитсадка нав'язують шкільну модель поведін­ки (зошити, домашні завдання, додаткові заняття, непосильні обов'язки...).

Примусове обмеження ігрової діяльності дітей (навіть молодших школярів) є небезпечним по­сяганням на їхні природні потреби, що негатив­но позначається на розвитку їхніх почуттів, уяви, мислення та гальмує процес соціалізації.

Гра для дитини — важливий інструмент пізнання природного та соціального світу, своєрідний спосіб привласнення набутих знань і моделей поведінки. Саме в ігро­вій діяльності якнайкраще розвиваються пам'ять, увага, абстрактне мислення, на­вички орієнтування в просторі та взаємо­дії з іншими.

УПЕРЕДЖЕННЯ ДРУГЕ. Перед школою обов'язково слід навчити дитину читати

Задля реалізації цього завдання батьки почина­ють шукати навчальні заклади (додаткові заняття), де малят за шкільними "лекалами" навчають чита­ти склади й слова. Нерідко такий натиск викликає в дитини внутрішній спротив і навіть відразу до чи­тання і книжки.

Нагадаємо: шлях до формування читача почи­нається ще в ранньому дитинстві. Це відбувається в процесі слухання колискових, казок, віршів, по-тішок, розглядання книжок, імітування процесу чи­тання; під час обговорення, а згодом переказуван­ня змісту художніх творі в, упізнавання букв, складів, слів і, нарешті, власне читання.

Важливо пам'ятати, що кожен з на­званих етапів має обов'язково визріти у свідомості дитини. Цілком нормаль­но, якщо процес "формування читача" потужніше проявиться саме в початко­вій школі. Всі ми різні, а індивідуаль­ні особливості кожної дитини мають свої закономірності та логіку визрівання, розгор­тання й розвитку, тому всі моделі є досить умовни­ми і потребують зважених, обережних, продума­них, а не спонтанних дій з боку педагогів та батьків.

Свідомий читач виростає з уважного, вдумли­вого, чутливого слухача. Тому, шановні дорослі, намагайтеся систематично читати дітям, даруючи їм і собі хвилини спільного переживання та осмис­лення літературних творів.

УПЕРЕДЖЕННЯ ТРЕТЄ. Перед вступом до школи діти вже мають уміти писати

У далекому 1929 році Махатма Ганді писав: "На­вчати маленьких дітей писати –

значить обтяжувати їхній розум та інші органи, використовувати їхні очі й руки не за призначенням".

Письмо — це складна навичка, що потребує зла­годженої роботи дрібних м'язів кисті й усієї руки, а також добре розвиненого зорового сприйняття і довільної уваги, певної функціональної зрілості ко­ри головного мозку.

Непідготовленість до письма (недостатній роз­виток дрібної моторики, зорового сприйняття, уваги) може стати причиною виникнення в пер­шому класі негативного ставлення до навчання, тривожності, невпевненості у власних діях, гра­фічної скутості (написання графічних елементів нераціональним способом). Тому в дошкільному віці важливо розвинути меха­нізми, необхідні для пропедевтики оволодіння пись­мом, створити умови для накопичення дитиною від­повідного рухового і практичного досвіду.

Розвиток дрібної моторики майбутніх першоклас­ників має бути в особливому фокусі уваги виховате­лів, учителів та батьків. Відомо, що вміння виконува­ти дрібні рухи з предметами у дитини розвивається з перших років життя і триває переважно до 6-7 ро­ків (але цей процес не зу­пиняється і в наступні пері­оди життя). Саме за умови вправляння у певних рухах, (а не самі по собі) до 7 років визрівають відповідні зони кори головного мозку, до­сягають необхідного рівня розвитку дрібні м'язи кис­ті руки.

Труднощі з опануванням письма, як правило, ма­ють діти, в яких недостатньо розвинені дрібні м'язи пальців рук, особливо мізинця та безіменного. У та­ких дошкільнят низька швидкість аналітико-синтетичних процесів, недосконала координація рухів. Будь-яку трудову операцію вони виконують повільно, незграбно. Достатньо запропонувати дошкільникам постукати постолу олівцем, щоб виявити серед них тих, хто відстає у психомоторному розвитку (а зго­дом погано читає, повільно пише): темп відстукуван­ня у них удвічі-втричі повільніший, ніж у інших дітей.

Дорослих також має насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні або зафар­бовуванні. У цьому випадку вона компенсує брак уміння змінювати напрямок лінії за допомогою тон­ких рухів пальців повертанням аркуша, позбавляючи себе цим тренування пальців і руки.

Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, як правило, це свідчить про жорстку фіксацію пен­зля при малюванні.

Інший недолік можна виявити, запропонувавши малюкові намалювати одним рухом коло діаметром приблизно 3-4 см (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на площині, вона не впо­рається з цим завданням: намалює замість кола овал або коло значно меншого діаметра, або ма­люватиме його в кілька прийомів, пересуваючи руку.

Зі вступом дитини до школи варто продовжувати роботу з розвитку м'язів пальців рук за допомогою досить нескладних засобів.

Засоби розвитку дрібної моторики:

•   масаж кистей і пальців рук;

•   застібання і розстібання ґудзиків;

•   зав'язування шнурків;

•   ліплення з пластиліну та глини;

•   розфарбовування (предметів та контурних ма­люнків);

•   малювання (декоративних, геометричних, рос­линних та тваринних орнаментів);

•   штрихування від руки (прямими, ламаними, хви­лястими лініями);

•   складання пазлів та мозаїки різних розмірів;

•   робота з конструктором, який має дрібні деталі;

•   вирізання ножицями виробів з паперу;

•   в'язання спицями, плетіння гачком;

•   вишивання;

•   нанизування намистин;

•   вправи з ручним еспандером;

•   набивання по черзі кожною рукою тенісного м'ячика;

•   пальчикова гімнастика тощо.

До речі, рівень розвитку дрібної моторики — один з показників інтелектуальної готовності до шкільно­го навчання. Зазвичай дитина, що має високий рі­вень розвитку дрібної моторики, здатна до логічних міркувань, має непогано розвинені пам'ять, увагу, зв'язне мовлення.

УПЕРЕДЖЕННЯ ЧЕТВЕРТЕ. Рухова активність (непосидючість) шкодить успішному навчанню в школі

Деякі дорослі вважають, що перед вступом до школи і безпосередньо під час шкільного навчан­ня слід обмежувати зайві підстрибування, бігання, тривалість прогулянок надворі, вільні пересування під час занять, натомість виробляти посидючість, правильну "позу учня" за партою, їм імпонують "кла­сичні" уявлення про класну систему, в якій усі ру­хи дитини регламентуються вказівками педагога (учень тільки виконує команди).

Надмірні інтелектуальні навантаження без до­статньої рухової активності мають негативні на­слідки для біологічного дозрівання структур го­ловного мозку дитини, підвищують кров'яний тиск, розбалансовують газообмін у нервових тка­нинах, викликаючи мікрогіпоксії.

Обмеження рухової активності дошкільни­ка є моральним злочином проти його фізичного і психічного здоров'я, її брак неможливо компен­сувати жодними інтелектуальними досягненнями. Це шлях до порушення психофізичного здоров'я, коли ресурси дитини вичерпуються на роки впе­ред для досягнення примарного знання фактів (які, до речі, можуть і не стати їй у пригоді).

УПЕРЕДЖЕННЯ П'ЯТЕ. Розвиток емоційно-почуттєвої сфери не відіграє значущої ролі у підготовці до школи

Під час підготовки та адаптації дитини до школи увага фокусується на серйозній роботі з засвоєння певної суми "важливих фактологічних знань". Вод­ночас те, як дитина адаптуватиметься до життя у но­вому колективі, як сприйматиме успіхи та невдачі, як розвиватиме власний потенціал, залежить насам­перед від розвитку ЇЇ емоційно-почуттєвої сфери.

Основна взаємодія між педагогом і вихованцем розгортається на емоційному рівні за умови вста­новлення максимальної довіри. З огляду на це має суттєво змінитися спрямування занять. Вони мають стати не просто знаннєво-фактологічним компонен­том підготовки майбутнього школяра, а інструмен­том його соціалізації. Тобто заняття мають не так "навчати", як, насамперед, виховувати за допомо­гою позитивних емоцій, що трансформуються у по­зитивні почуття. Це неможливо без тонкого налаш­тування дітей на сприйняття почуттів та переживань інших людей.

У цьому аспекті важливим є розвиток та вправ­ляння дошкільнят в емпатії (вмінні відчувати, усві­домлювати емоції інших людей, "приміряти" їх на се­бе). Соціальна складова осягнення дошкільником емоційно-почуттєвих станів інших людей форму­ється за умови створення комфортного середови­ща, заснованого на засадах взаємоповаги, довіри та любові до ближнього. Важлива складова цього процесу — вербальне визначення (проговорюван­ня) почуттів.

Передумовою розуміння власного стану та ста­нів інших людей є знаходження для кожного почут­тя максимально точного словесного визначення. Опредметнення (присвоєння відповідних назв) дає можливість визначити вербальне (назвати словом) свої почуття, а отже, і ставлення до навколишнього світу. Звідси виростає нагальна потреба у набутті вміння керувати власними емоціями та почуттями.

Від якості описаної роботи залежить уміння дітей дотримуватися культури людських стосунків та міні­мізувати конфліктність власних взаємодій.

Таким чином, можемо констатувати, що емо­ційно-почуттєва сфера дошкільників є визна­чальною для їх успішної соціалізації та взаємодії з навколишнім світом. Саме вона впливає на гар­монійність їхньої адаптації до майбутнього навчання в початковій школі.

* * *

Отже, важливо, щоб дитина була підготовлена до засвоєння нових знань (мала розвинені почуття, мислення, уяву), набуття спеціальних навичок (зо­крема й письма), а не була змушена виправляти не­правильно сформовані раніше знання та навички.

Свідоме подолання вихователями та батьками згаданих усталених упереджень суттєво поліпшить загальну атмосферу останнього року перебуван­ня дитини в дитячому садку і допоможе знизити рівень невротизації дошкільників і перед вступом їх до школи, і в першому класі.

Готовність дитини до школи

 

 

Одні вважають, що потрібно починати готувати малюка з трьох років, інші – за рік до вступу до школи. Але взагалі-то усе дошкільне життя дитини – це і є підготовка до школи. Найголовніше – не впадати в крайності. Не перестаратися із заняттями, викликавши заздалегідь відразу до вчення. Але і не пускати усе на самоплив, сподіваючись, наприклад, на вихователя дитячого саду. Оцінити розвиток майбутнього першокласника можна самим. Спеціальні тести цілком доступні, але одна окремо взята методика не дозволяє повністю оцінити усі сторони розвитку дитини. Та все ж така перевірка покаже, над чим варто ще попрацювати.

Дитину вважають неготовою до школи, якщо вона:

· налаштована виключно на гру;

· недостатньо самостійна;

· надмірно збудлива, імпульсивна, некерована;

· не уміє зосередитися на завданні, зрозуміти словесну інструкцію;

· мало знає про навколишній світ, не може порівняти предмети, не може  назвати узагальнювальне слово для групи знайомих предметів та ін.;

· має серйозні порушення мовного розвитку;

· не уміє спілкуватися з однолітками;

· не хоче контактувати з дорослими або, навпаки, занадто розв’язна.

         Зазвичай, коли говорять про “шкільну” готовність малюка, мають на увазі головним чином його інтелектуальний розвиток. Але є ще одна, не менш важлива сторона. пов’язана вона з психологічною підготовкою дитини. Ось на які моменти варто звернути увагу.

· Важливо, щоб до школи у дитини був досить різноманітний досвід спілкування з незнайомими людьми – і дорослими і дітьми. Давайте малюкові можливість попрактикувати у встановленні нових контактів. Це може відбуватися в поліклініці, на дитячому майданчику, в магазині.

· Деякі діти губляться, не маючи навички “виживання в натовпі” (зайдіть у будь-яку

школу на перерві). В якості тренування час від часу можна узяти сина або дочку на великий розважальний захід, відвідати з ним вокзал, проїхатися в громадському транспорті.

· Не секрет, що не завжди оточення доброзичливе і повне розуміння. Учіть дитину не

розгублюватися, коли тебе критикують або – дитячий варіант – дратують. Готуйте її до того, що в школі вона може зіткнутися і з негативними оцінками своєї роботи. Тобто, удома важливо мати досвід і похвали, і осуд. Головне, щоб малюк розумів: критикуючи його, ви даєте оцінку не його особі в цілому, а конкретному вчинку. Прекрасно, якщо вироблена досить стійка позитивна самооцінка. Тоді на зауваження або на не занадто високу оцінку учителя дитина не образиться, а постарається щось змінити.

· Важливо для дитини уміти висловлювати свої потреби. Удома оточення розуміє його з

півслова або за виразом обличчя. Не варто чекати того ж від учителя або однокласників. Просіть малюка повідомляти про свої бажання словами, по можливості організовуйте такі ситуації, коли йому треба попросити про допомогу незнайомого дорослого або дитину.

· У школі малюк нерідко потраплятиме в ситуації порівняння з однолітками. Значить, варто ще до школи постежити за ним в іграх, що включають момент змагання, конкуренцію дітей. Як він реагує на успіх інших, на свої невдачі і тому подібні ситуації?

· Старайтеся, щоб дитина звикала працювати самостійно, не вимагала постійної уваги і

заохочення з боку дорослого. Адже на уроці учитель навряд чи зможе приділити кожному однакову увагу. Поступово переставайте хвалити дитину за кожен крок в роботі – хваліть за готовий результат.

· Привчайте малюка спокійно сидіти і працювати впродовж певного часу. Включайте в

розпорядок дня найрізноманітніші заняття, чергуючи спокійну роботу за столом з рухливими іграми. Особливо це важливо для збудливої, рухливої дитини. Поступово вона звикне до того, що вищати і носитися можна в певний, “шумний” час. Тоді буде здатна і в школі дочекатися перерви.

· З перших днів ваш першокласник почуватиме себе упевнено, якщо заздалегідь прищепити йому елементарні навички роботи на уроці. Наприклад, навчите правильно тримати олівець, орієнтуватися на сторінці зошита або книги, уважно слухати інструкцію і виконувати її, відлічувати потрібну кількість клітинок і т. д. – Варто пам’ятати ось ще про що. При вступі до загальноосвітньої школи дитина не зобов’язана уміти читати, писати або рахувати. Та все ж новий важливий період у своєму житті краще розпочинати з відчуття “Я можу робити ось це і це”, чим з відчуття “Я не умію нічого, що уміють інші діти”.

       Портрет дитини  напередодні вступу до школи
На думку науковців, висновок про готовність дитини 6-7 років до школи можна робити на основі вивчення таких компонентів готовності: • психофізіологічна; • інтелектуальна; • особистісна (мотиваційна, емоційна, вольова, соціальна).

Психофізіологічний розвиток:

➢ має зрілі мозкові структури та функції;

➢ характерною є відносна стабільність та рухливість нервової системи;

➢ проявляє достатню рухову активність;

➢ проявляє умілість рук, практичну вправність;

➢ здорова, не має хронічних хвороб;

➢ володіє основними гігієнічними навичками;

➢ знає свою статеву належність, усвідомлює її незмінність, розуміє, чим відрізняється від представників протилежної статі;

➢ працездатна, утомлюється лише після чималого навантаження;

➢ користується як провідною правою/лівою рукою;

➢ не заїкається і не має інших невротичних проявів. Інтелектуальний розвиток:

➢ володіє елементарною системою знань про основні предмети і явища навколишнього світу та саму себе, а також деякими простими поняттями;

➢ уміє концентрувати увагу, виконує вимогу за інструкцією дорослого;

➢ диференційовано сприймає різноманітну інформацію (візуальну, аудіальну, тактильну);

➢ здійснює елементарні операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації;

➢ усвідомлює основні зв’язки між явищами;

➢ має розвинене логічне запам’ятовування – добре запам’ятовує і відтворює;

➢ встановлює логічну послідовність подій;
➢ відтворює зразок на вимогу;

➢ робить припущення, висуває гіпотези, виявляє елементи креативності;

➢ розрізняє звуки мовлення, зіставляє їх з буквами, синтезує звуки у слова. Знаходить потрібні слова для вираження думки, використовує складні речення;

➢ диференціює числа, додає і віднімає у межах 10, визначає найпростіші зміни цифрових рядів;

➢ розрізняє реальне та уявне, зовнішнє і внутрішнє;

➢ знає деякі основи початкових наукових знань. Мотиваційний розвиток:

➢ хоче йти до школи;

➢ вирізняється високою допитливістю – розвинена пізнавальна мотивація;

➢ може поступитися «хочу» заради «необхідно», відмовитися від бажаного на користь соціально важливого;

➢ має сформовану мотивацію досягнення, прагне досягти успіху;

➢ свідомо й відповідально ставиться до майбутнього шкільного життя;

➢ зацікавлено ставиться до спілкування з новими дорослими та однолітками;

➢ у соціально прийнятий спосіб само реалізовується, самостверджується;

➢ має сформовану первинну систему матеріальних і духовних потреб. Емоційний розвиток:

➢ переживає глибоко, диференціює емоційно-смисловий характер зовнішніх впливів, чутлива до нього;

➢ знає основні емоції, особливості їх вираження мімікою, жестами, діями, тональністю голосу;

➢ адекватно виражає свої ставлення, настрій, стан;

➢ утримується від імпульсивних реакцій, негативних емоцій;

➢ чутлива до значущих людей, виявляє чуйність, намагається бути суголосною стану та настрою інших;

➢ оптимістично ставиться до проблем і складностей, має сформоване почуття гумору; ➢ володіє елементарною емоційною культурою, самовиражається у соціально прийнятий спосіб.
Розвиток вольової сфери:

➢ свідомо приймає та утримує мету, діє цілеспрямовано;

➢ концентрує увагу на завданні, певний час не відволікається;

➢ мобілізує себе на розв’язання завдання;

➢ розраховує на власні сили, розмірковує і поводиться самостійно;

➢ звертається по допомогу лише в рази

об’єктивної необхідності;

➢ конструктивно розв’язує проблеми долає труднощі;

➢  доводить розпочате до кінця;

➢ може відстояти власну думку;

➢ визнає свої помилки;

➢ дотримується своїх обіцянок.

Соціальний розвиток:

➢ приймає соціальний статус школяра, усвідомлює його важливість;

➢ відкрита контактам, комунікабельна;

➢ прихильно доброзичливо ставиться до рідних, знайомих, товаришів;

➢ уміє налагоджувати взаємодію, працювати в команді;

➢ узгоджує індивідуальні інтереси з груповими;

➢ реалізує основні моральні принципи, прагне дотримуватись в поведінці та діяльності соціальних норм і правил;

➢ намагається уникати конфліктів, дружелюбно розв’язує спірні питання, може дійти згоди, домовитися;

➢ орієнтується у поведінці на вимогу дорослого та на совість як внутрішню етичну інстанцію;

➢ усвідомлює межі схвалюваної і соціально неприйнятної поведінки;

➢ має більш-менш адекватну самооцінку;

➢ поважає себе та інших;

➢ має сформований абрис дитячого світогляду, елементарну систему ставлень.

   Отже, готовність дитини до школи – це досягнення нею таких рівнів психофізіологічного, інтелектуального та особистісного розвитку, які засвідчують її здатність бути активним суб’єктом шкільного життя взагалі та навчальної діяльності зокрема.

 ГОТУЄМОСЬ ДО ШКОЛИ

         Чи готова дитина до школи? Як допомогти дитині пристосуватися до нових для неї умов шкільного навчання? Ці питання не можуть не хвилювати батьків дошколят. Але дати правильну відповідь навіть досвідченим мамам і папам не завжди легко.
Існує багато психологічних тестів, по яких можна дізнатися про загальну шкільну зрілість дитини. Але проводити їх і знатися на отриманих результатах – справа спеціалістів-психологів. Тож пропонуємо елементарний спосіб перевірки, доступний абсолютно всім батькам.

Отже, спершу поставте дитині наступні запитання. Якщо вона відповість на них без зусиль, то, значить, його психічний розвиток відповідає календарному віку і свідчить про готовність дитини навчатися в загальній середньо освітній школі.

Запитання для дитини 5-6 років:

1. Як тебе звуть?

2. Як звуть твою маму, папу, сестричку, братика?

3. Ти дівчинка чи хлопчик? Ким ти будеш, коли виростеш і станеш дорослим: чоловіком чи жінкою?

4. Зараз ранок, день чи вечір?

5. Ти любиш малювати? Якого кольору цей олівець, стрічка?

6. Скільки пальців у тебе на руці? Покажи два пальчики, три?

7. Скільки оченят у ляльки? А у тебе? Для чого потрібні очі, вуха?

8. Що роблять віником, олівцем, ложкою?

9. Коли можна кататись на санчатах: взимку чи влітку? Чому?

10. Коли можна купатися в річці: взимку чи влітку? Чому?

11. Яких ти знаєш звірів, птахів? Хто більший: коза чи корова? У кого більше ніг: у собаки чи у півня?

Запитання для дитини 6 – 7 років

1. Назви своє прізвище, ім’я, по батькові.

2. Хто старший: ти чи твій брат, сестра?

3. Скільки тобі років? А скільки буде через рік, два роки?

4. Коли ти снідаєш: вранці чи у вечері? Обідаєш: вранці чи вдень? Що буває раніше: обід чи сніданок, день або вечір?

5. Де ти живеш? Де працюють твої папа, мама? Ким ти хочеш бути, коли виростеш?

6. Яка зараз пора року – літо чи осінь, зима чи весна? Чому ти так вважаєш?

7. Чому сніг буває взимку, а літом його немає?

8. Що робить листоноша, лікарка, вчитель? Хто лікує, а хто навчає?

9. Що більше – 8 чи9; 5 чи3? Порахуй від 6 до 9, від 5 до 3?

10. Покажи свою ліву руку, праве вухо. Що знаходиться справа (зліва) від тебе в цій кімнаті?

11. Що потрібно зробити, коли випадково зламав чужу річ?

Не дивуйтесь, якщо питання вам здалися дуже простими. У практиці багатьох педагогів зустрічалися діти, які не змогли відповісти на багато з них. Для кожного батька нормально вважати, що його дитя найрозумніше. Але інколи дитя не може відповісти на якісь з цих питань просто тому, що батьки не вважали за потрібне йому це пояснити. Вони просто гадали, що їх чудове маля саме знає такі елементарні речі.

 

 

Якщо ж ваше дитя:

 

• кожен ранок чистить зуби, завжди миє руки перед тим, як сісти до столу;

• допомагає вдома по господарству (миє посуд, прибирає ліжко, накриває на стіл);

• може сам собі приготувати бутерброд, вдягнутися по погоді, зав’язати шнурки і шарф;

• вміє самостійно утримувати увагу досить тривалий час (15-20 хвилин) під час читання вголос, малювання, гри;

• здатний управляти своїми бажаннями (не їсть перед їжею цукерки, хоча вони і лежать на видному місці; не вередує, коли дорослі щось заборонили);

• вміє поводитися за столом (правильно сидить, акуратно їсть);

• має більш-менш стійкій інтереси (прослухування музики, малювання, заняття мовами, конструювання, ліплення з пластиліну);

• вміє поводитися в суспільстві (не перебиває старших, без нагадування проявляє ввічливість, використовуючи «будь ласка», «дякую», «до побачення» та ні.);

• дотримується певного режиму дня;

• ставить питання і завжди вислуховує відповіді;

• прибирає за собою іграшки після гри, альбом після малювання, книжки після читання,
тоді вітаємо! Ваше дитя має високий рівень розвитку вольових навичок. А вони, у свою чергу, є основою довільного запам’ятовування, уваги, розумових навичок. І, відповідно, у вас і у вашої дитини буде значно менше проблем в школі.

В яку школу чи ліцей ви б не вирішили віддавати своє дитя, перехід дитини з дитячого саду, родинного кола до школи веде до значних змін в її житті. При цьому міняється не лише життя самої дитини, але і життя сім’ї в цілому, особливо якщо дитина єдина або старша. Підготовка до цієї події дитині просто необхідна.
Особливе місце в підготовці займає формування очікувань і установок дитини на вступ до школи. Тут дуже важливо не перестаратися. Не слід обіцяти, що дитину чекають суцільні лаври успіху, важливіше допомогти їй налаштуватись на щоденну працю але робити це необхідно дуже коректно. Зовсім неприпустимі вислови типу: «Що ж ти, така неохайна дівчинка, в школі робитимеш?» або «Ось там тебе привчать, нарешті, до порядку!». Також не сподівайтесь, що якщо ви весь цей час не привчали дитину до дисципліни, що школа нарешті зробить це за вас (особливо це стосується сімей, де діти не відвідували дитсадка). Дитині буде дуже важко пристосуватись до різкої зміни умов на такі, де дисципліни все ж таки прийдеться дотримуватись.

Щоб допомогти налаштуватись на новий ритм життя, краще говорити дитині:

• У тебе все вийде, якщо ти трохи попрацюєш/постараєшся.

• В школі можна багато чого нового дізнатись і багато чому навчитися, варто лише захотіти.

• У класі можна знайти нових хороших друзів, хоча цілком ймовірно, що не всі діти в класі тобі одразу сподобаються. Доречно буде розповісти про свої шкільні враження, своїх шкільних друзів, можливо, у вас є хороші знайомі зі шкільних часів, з якими ви до цих прі підтримуєте стосунки. Дитині буде цікаво дізнатися, що дружні стосунки можуть тривати такий довгий час.

Поясніть дитині, що спочатку вона може сумувати за дитячим садком, за батьками, все шкільне може здаватися чужим. Це відчуття поступово пройде, учні зазвичай швидко звикають до школи та до нового оточення.

Пригадайте про власні почуття та хвилювання в першому класі. Розкажіть, як ви чекали 1 вересня. Можете поділитися і своїми теперішніми відчуттями, пояснити свої хвилювання, які пов’язані з першим вересня. Але важливо щоб ваші шкільні згадки та сьогоденні турботи не стали додатковим джерелом хвилювань для дитини.

Налаштуйте дитину на те, що у неї будуть нові обов’язки. Підкресліть, що тепер вона підросла, стала доросліше. Це означає, що їй тепер не лише більше довірятимуть, але і більше від неї очікуватимуть, але знову ж таки робіть це обережно без зайвого тиску.

Оцінки — це важлива складова шкільного життя. Аби зменшити можливі хвилювання дитини з приводу оцінок, за час, що залишився до школи, спробуйте навчити її самої оцінювати те, що вона робить. Наскільки вона сумлінно попрацювала, чи все зробила, що могла.
Для того, щоб навчити дитину цьому, необхідно:

• Самому максимально об’єктивно оцінювати результати роботи майбутнього школяра.

• Порівнювати різні результати діяльності дитини, обговорювати причини успіхів і невдач.

• Регулярно з’ясовувати, що саме дитина думає з приводу своєї роботи, як її оцінює, що у нього вийшло, що не вийшло, чому? Важливо звернути увагу на те, що порівнюються результати та досягнення дитини з його ж власними успіхами, аби побачити рух і зростання відносно самого себе. Ще одна причина, чому не можна порівнювати з досягненнями інших діток, бо це може спричинити зниження самооцінки.

• Виражати впевненість в силах дитини, переконаність в тому, що його результати будуть хорошими. Навіть коли дитині щось не вдається зробити вдало.

• Підтримувати прагнення до творчості, розвитку і працьовитість.
Коли дитина навчиться сама оцінювати свою діяльність, вона відчуватиме себе набагато впевненіше, тому що матиме власне більш менш адекватне уявлення про зроблене. Отже, ваше дитя в цілому буде менш залежним від думки і оцінки оточення.

 

Також дуже важливо, щоб дитина добре розуміла, що шкільні відмітки — це лише оцінка зробленого зараз, а не його особи в цілому! Підтримуйте та розвивайте впевненість дитини в собі, у власних силах — це дуже необхідно для хорошого самопочуття дитини в школі.

 

 

У будь-якому випадку, любіть свою дитину такою як є, навіть якщо вона не буде цілковитим відмінником!

 

ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

Покажіть дитині майбутню школу!

Обов’язково влаштуйте малюкові докладну екскурсію. Зайдіть в середину школи, покажіть першокласникові місце, де він буде проводити навчальний час — клас, спортивний зал, їдальню, туалет, медпункт та інше. Це все необхідно, щоб малюк звик і запам’ятав, що де знаходиться . І не губився, особливо в перші  дні.
Зверніть увагу — прогулянки до школи потрібно здійснювати якомога частіше, щоб дитина добре запам’ятала дорогу (на випадок, якщо з часом буде ходити або повертатися з школи самостійно). А також — щоб розрахувати, скільки часу займає дорога до школи, спокійним кроком, без поспіху і страху запізнитися.

Навчіть дитину збирати речі до школи!

Поясніть майбутньому першокласнику, що необхідно навчитися самостійно готуватися до навчального дня: одягати форму, збирати рюкзак. Батьки повинні показати, що і куди класти, щоб у портфелі легко можна було знайти потрібну річ.

Привчіть дитину рано прокидатися!

Щоб дитина не позіхала на першому уроці, Вам доведеться змінити розпорядок дня — і поступово привчити вставати раніше (попередньо розрахуйте, в який час повинна вставати дитина, щоб встигати зібратися в школу без поспіху ). Місяця до початку занять якраз вистачить, щоб звикнути до нового розкладу без стресу для організму.

 

Привчайте до порядку в кімнаті!

Можна у формі гри — показати і розповісти , як важливо, щоб кожна річ знаходилася на своєму місці. Придумайте разом з малюком, де будуть «жити» олівці, книги, зошити, фломастери, портфель, шкільна форма та інше. І поясніть, як важливо, щоб кожна річ знаходилася на своєму місці. Головне, щоб дитина звикла дотримуватися порядку і чистоти у себе в кімнаті.

Не лякайте школою і поганими оцінками!

Навіть якщо дитя не слухається або погано себе веде, не варто його лякати (нехай навіть у виховних цілях) фразами типу « скоро розпочниться доросле життя »,« в школі тебе навчать, як себе поводити», «якщо не будеш слухатися, вчителька тебе покарає»та інше. А також нехай малюк завжди знає, що до школи він йде за знаннями, а не за оцінками. Тому якщо він отримає «двійку», нехай не боїться йти додому з поганою оцінкою і не думає, що батьки його розлюблять. Тільки не перестарайтеся.

Займайтеся з малюком «уроками» у формі гри, щоб тренувати пам’ять, мову, увага та інше. Наприклад, прочитайте казку і попросіть дитину розповісти, що найбільше запам’яталося, запропонуйте намалювати героїв і тощо. Допомагайте дитині, задавайте на різні запитання, міркуйте разом . Так Ваш малюк буде вчитися висловлювати свою думку і не розгубиться, коли вчителька буде питати його на уроках.
Дитину необхідно готувати до школи не безпосередньо в останній рік, а робити треба це поступово, розвиваючи кругозір, вміння та навички.
Кращими способами розширити горизонт знань дитини є бесіди «про життя», читання книг і їх обговорення.
Обов’язковим є розвиток дрібної моторики, тобто,  заняття на розвиток спритності кисті руки і пальчиків. Це необхідно як для розвитку вміння писати, так і для розвитку мовлення (обидва ці центру «об'єднанні» у структурі дитячого мозку). Тобто необхідно більше малювати, ліпити, працювати з конструктором, вміти маніпулювати з дрібними предметами типу намистин, монеток, сірників, зубочисток, з них можна викладати картини та аплікації, нанизувати їх у намисто — все це розвиває також увагу і посидючість; — тренуйте пам’ять -тобто заучування віршів та пісень.

Тренування вміння аналізувати, класифікувати — тобто просити дитину структурувати історію, виявити, що сталося спочатку, що потім (встановлювати причинно-наслідкові зв’язки), вміти зібрати з частин картинки ціле, розкласти предмети за будь-якою ознакою.
Однак, слід пам’ятати, що грамотність дитини не тотожна її здібностям і психічній зрілості. Більш того, навченість — не синонім також і високої пізнавальної активності дитини, адже нерідко батьки сприймають свою дитину як «посудину», яку слід наповнити знаннями, а не як «факел», який треба запалити.

Крім запасу знань, дитині необхідно також:

- володіти і комунікативними та соціальними навичками — тобто вміти спілкуватися, розуміти і головне застосовувати в повсякденному житті морально-етичні норми, прийняті в суспільстві;

-      не боятися вступати в контакт з дорослими і однолітками;

-      вміти відстоювати свою позицію цивілізованими методами і не проявляти недоречною агресією — або, навпаки, зайвою боязкістю;

-      усвідомлювати зміст процесу навчання в школі, розуміти, що дає отримання знань, який порядок навчання в школі;

-      вміти підкорятися встановленим правилам, знати, що таке дисципліна ;

-      мати позитивну мотивацію, бажання вчитися;

-      вміти цілеспрямовано і за своєю ініціативою працювати над завданням, організовувати, планувати свої дії і відповідати за їх наслідки(наприклад, самостійно збирати свій портфель і стежити за виконанням домашніх завдань: якщо Ви з першого класу візьмете це на свої батьківські плечі , то з імовірністю 70% цей обов’язок залишиться на них до випускного балу);

-      мати позитивне ставлення до самого себе.

Важливо пам’ятати, що крім готовності голови не менш важлива і готовність тіла: навантаження на імунітет в перший шкільний рік буде серйозним, тому в останнє літо перед 1 класом , крім навчання, варто зайнятися і фізичною підготовкою. Дитині необхідно багато руху (в ідеалі — заняття в спортивній секції, які дають крім здоров’я також і дисциплінарні навички), свіже повітря, повноцінне харчування.
Якщо у малюка є порушення здоров’я, необхідно обов’язково проконсультуватися з лікарем і отримати рекомендації щодо корекції стану та організації процесу навчання (можливо, доведеться навіть вибрати спеціальну школу).
Отже, озброєні всіма цими знаннями, Ви легше подужаєте дорогу до школи.

Проте пам’ятайте: найголовніше для першокласника- не вміння і навички, а впевненість у своїх силах і в батьківській підтримці, що б не відбувалося в школі.

 

 

В скільки ж років потрібно

віддавати дитину до школи?

            Проблема готовності дитини до школи існувала, мабуть,

завжди. Її намагаються. розв’язати вчені всіх країн. То в якому з ж віці краще йти до школи? Методи навчання вдосконалюють, сучасні діти розвиваються швидше… Може, не варто засиджуватися вдома – нехай краще йдуть навчатися раніше? Але, з іншого боку, якщо маленька дитина не готова, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не зашкодить здоров’ю? Адже діти, не готові до систематичного навчання, важче й довше пристосовуються до школи, у них частіше виникають негаразди в навчанні. Серед них значно більше тих, хто не встигає за програмою не тільки в початковій школі, а й у старших класах. Звідси й проблеми зі здоров’ям найперше – нервово-психічні порушення.

             Уже наприкінці дошкільного віку в дитини формується бажання перейти до значущої діяльності, що стає передумовою, готовності до навчання.

             Почувши від педагогів, що необхідними умовами готовності до школи є знання того і того, батьки у своїх стараннях не знають міри, а можливостей дітей не беруть до уваги. Іноді діти знають усі сузір’я, але не знають, на якій вулиці вони живуть. Важлива прикмета інтелектуальної готовності до школи – не просто розрізнені знання, уявлення про предмети і їхні властивості, а перш за все – вміння бачити зв’язки і закономірності, бажання дитини зрозуміти, що від чого і чому.

               Дитину можна і треба вести в школу в тому віці, коли у неї сформувалися три сфери, що показують готовність дитини до школи:

· інтелектуальна.

                Це дуже важливий показник, пов’язаний з розвитком уявних процесів – здатністю узагальнювати, порівнювати і класифікувати об’єкти, визначати

причинно-наслідкові зв’язки і робити висновки.

· мотиваційна.

                 Не можна плутати просте бажання дітей ходити з різноколірним рюкзаком,

красивими ручками і пеналом з дійсним прагненням до «серйозних» занять і

«відповідальних» рішень.

· сфера довільності, тобто коли дитина сприймає не лише те, що хочеться, але і те, що

потрібно, а також уміння наслідувати правила і вказівки дорослого.

Тільки при сукупності цих трьох сфер дитину можна відводити в школу.